Як народився малюк Еспо

Мова піде про Есперанто – штучно створену мову для міжнародного спілкування. То де і коли вона, мова, з’явилась на світ, хто був її, так би мовити, татусем, і хто вибирав малюкові ім’я? Отже...

Хлопченя, що його звали Людвігом, народилося в польському містечку Білостоку, що належало тоді (1862 рік) до Російської імперії. Що ж, маленькі містечка – великі проблеми. У Білостоку зібралася сила-силенна людей різних національностей – чехи, поляки, росіяни, євреї... Вони не втрачали нагоди натовкти одне одному пику лише через те, що належали до різних націй. Усі ці міжетнічні чвари відбувалися на очах у малого Людвіга. Той, певно, думав: „Чому вони не знаходять спільної мови?” І цю спільну мову він вирішив створити сам. Заменгоф розробив есперанто фактично у 14 років. Уявляєте? Одразу спадає на думку, що багато з нас десь у такому віці вигадував власну мову: треба ж якось писати записки друзям на уроках. А що, як зла вчителька відбере записку і все прочитає?.. Та у Заменгофа була інша, просто-таки планетарна мотивація, і він взявся до справи серйозно. І ось врешті вчителі викликають батьків Людвіга до школи: в навчанні не встигає, просто ховайся... Справді, яке там навчання? Хлопець тоді цілком занурився у власні розробки міжнародної мови... Після зустрічі із вчителями розлючений Людвігів тато (до речі, лінгвіст) порвав усі його рукописи. Він змусив Заменгофа-молодшого дати слово, що він повернеться до цієї справи, лише закінчивши університет. От лихо з цими батьками...

Нарешті у 1887 році мова ... народилася. Людвігові Заменгофу було тоді 27, він працював лікарем-окулістом. Тож новонароджена мова-малюк ще не мала імені, її охрестили пізніше. Людвіг Заменгоф розіслав своїм друзям книжечку „Міжнародна мова”. Підписався він так: Doktoro Esperanto. Доктор Есперанто. Espero означає надія, а Esperanto – той, хто сподівається. На мир у всьому світі. Утопічно? Але прекрасно. Колір есперанто – зелений, бо це також і колір надії. Символом є зелена п’ятипроменева зірка, промені якої втілюють 5 континентів, об’єднаних разом.

„Внутрішня ідея есперанто така: на нейтральній мовній основі зруйнувати стіни, що розділяють племена, і привчити людей бачити у своєму ближньому людину і брата” (Л. Заменгоф, 1912). Якщо міжнародною є англійська – розвивається Англія (її мешканцям не треба витрачати гроші на курси, підручники, її дипломати і журналісти знають мову набагато краще за інших). Есперанто була створена для того, щоб усі почувалися рівними.

Ласкаво її називають еспо. Легшої для вивчення мови справді немає. Ґрунтується вона на безвиняткових граматичних правилах та різних суфіксах, префіксах і закінченнях. Додаєш суфікс – от тобі й нове слово з новим значенням! Так можна замутити будь-яке поняття, яке „людською” мовою одразу й не скажеш. В еспо поєднана лексика романо-германських мов, також - слов’янських (мої улюблені слова – ĥato і serpo). Граматика містить ознаки китайської та в’єтнамської. Дуже багато есперантистів у Східних країнах, адже їм незрівнянно легше вивчити еспо, ніж інші західні мови.

Есперанто вигадала майже дитина. Справжній смак еспо – у цій дитячій простоті й енергії доброзичливості, єднання. „Найсмачнішою”, на мою думку, тут є есперанто-поезія. До речі, „Кобзар” цією мовою уже давно переклали.

Homo esperantiens

Чи не вимерли ще есперантисти? Автор цих рядків вважає, що ні. Є вони не лише в Україні, а й на усіх континентах світу, включаючи Африку, Австралію і Південну Америку. До того ж, есперантисти, як вони самі кажуть, таке плем’я, що схильне до всіляких frenezaĵoj. Що це, дізнаєтесь, коли вивчите есперанто... Жартую. Frenezaĵoj – це різні божевілля, скаженості і тому подібне. Збиратися есперантисти люблять, м’яко кажучи, не у себе вдома. Поїхати десь би так в Угорщину, чи Прибалтику, чи то в Австралію гайнути – звична справа.

Отож, що це за створіння таке – есперантист? Значок зеленої зірки, рюкзак за плечима і неодмінно – щира гостинність. А гроші? Їх не так і багато треба мандрівникові. “Pasporta servo” в кишені – ото й усе, що треба для того, щоб безкоштовно поселитися у якого-небудь місцевого есперантиста. Такого ж гостинного, веселого й трохи божевільного оптиміста. “Pasporta servo” – це зеленого, звісно ж, кольору книженція, де зібрано адреси есперантистів з різних куточків планети, які готові радо й безкоштовно прийняти вас у себе, коли вам заманулося поїхати до чужої країни. Щоб безкоштовно отримати книжку і користуватися нею скільки завгодно, варто лише самому туди „вписатися”. Тобто бути готовим до того, що котрогось дня до вас подзвонить у двері хтось із зеленою зіркою на одязі і з твердим наміром у вас деякий час пожити. Кажу ж, есперантисти трохи божевільні...

Насправді ж у “Pasporta servo” вказано не лише адресу, а й умови, за яких можна у когось проживати: як довго, скільком людям, коли потрібно попередити господаря тощо. Часто українці записуються до Зеленої книжки з таких міркувань: „А, до України все одно ніхто не приїде...” Ну, тут я вам скажу, що таки приїде. А по-друге, справжній еспо так ніколи не подумає. Гостинність і дружність у нього в крові! Але якщо ви все ж не готові до такого екстрему, “Pasporta servo” можна придбати за 25 євро.

Знай наших!

• Людина-диво. Василь Єрошенко. Українець. Есперантист. В Японії його називали Єро-сан, у Китаї – Айлосанке, незрячі діти Бірми звали його старшим братом, а чукчі просто – дивом. Незрячий фізично, він умів бачити серцем. Єрошенко мешкав у Москві, Лондоні, Японії, Китаї, Таїланді, Бірмі, Індії, у Сибіру між народом чукчів. Багато зробив для розвитку руху незрячих. Він – відомий поет, письменник-казкар, що писав мовою есперанто. Василь Єрошенко вважав: „Лампа Аладіна не допомогла б мені більше, ніж зелена зірочка есперанто; я впевнений, що жодна з геніальних арабських казок не могла б зробити для мене більше, ніж геній з реального життя – Доктор Заменгоф, творець есперанто”.

• Есперантисти складають найбільшу неполітичну фракцію Британського парламенту

• 8 Нобелівських лауреатів були есперантистами. Останній з них – Р. Зелен (Німеччина) – отримав цю премію в 1994-у році. А в 1999 на здобуття премії в галузі літератури був висунутий шотландський есперантист, автор 52 книжок мовою есперанто – Білл Ольд

• свої щорічні різдвяні та великодні послання папа Іоанн Павло ІІ виголошував і мовою есперанто

• екс-чемпіонка світу з шахів Жужа Полгар, як і всі її сестри, - есперантистка

• у 1908 році Лев Толстой допоміг заснувати спілку есперантистів-вегетаріанців

Ну, тепер час уже сказати таке: двічі було зібрано мільйони підписів під петицією про визнання есперанто мовою ООН. Але, як ми знаємо, мовою ООН есперанто не стала. Проте мені особисто байдуже – це мова дружби, а не політичного співробітництва. І ще одне. Якщо будете у Відні, не забудьте зазирнути до Міжнародного музею Есперанто. Особливо, якщо гостюватимете там у якогось еспо за “Pasporta Servo”. : - )